На сучасному етапі розвитку освіти набуває особливого значення пошук потенційних можливостей удосконалення професійно-педагогічної комунікації в умовах навчально-виховного процесу. Сьогодні педагоги мають можливість скористатися інноваційними технологіями та засобами, що забезпечують результативність освітнього процесу, сприяють особистісному та професійному самовдосконаленню.
До ефективних засобів комунікативного впливу на дітей сьогодні віднесений професійний імідж педагога, дослідженню якого присвячені роботи А. Калюжного, О. Петрової, Г. Почепцова, В. Шепеля та ін. Одним з ефективних засобів педагогічного впливу на дітей вважається професійний імідж педагога.
Основоположними іміджевими характеристиками педагога вважаються візуальна та комунікативна привабливість.
Візуальна привабливість. Ефект першого враження про людину базується на візуальному сприйнятті. Саме тому візуальна привабливість так важлива. За даними психологічних досліджень зовні привабливі люди легше домагаються симпатій оточуючих. Візуальна привабливість – це не лише досконалі фізичні дані, але й зовнішні прояви внутрішніх – загальнолюдських та професійних якостей особистості. Вплив педагога на дітей залежить від того, наскільки його образ є привабливим та викликає до себе довіру останніх.
Дослідник В. Шепель виводить поняття іміджу з візуального образу, нагадуючи про те, що, насамперед, це – візуальна привабливість особистості: «Щасливий той, хто володіє від Бога привабливим іміджем. Але, як правило,багато хто знаходить симпатію людей завдяки мистецтву само презентації».
Український дослідник Л. Ковальчук також відзначає наявність елемента привабливості в структурі іміджу педагога:
– внутрішнє "Я" (внутрішній образ педагога, який відповідає обраній спеціальності та виявляється в його професійній культурі та мисленні, емоційності і творчому налаштуванні, привабливості та вишуканості, внутрішній стійкості й гідності, позиції і ступені мобілізації та ін.);
– зовнішній вигляд педагога (свідчить про ціннісні риси, які в гармонійному поєднанні з педагогічним артистизмом створюють позитивний образ педагога, сприяють формуванню гарного враження й репутації, допомагають проявити себе не тільки привабливою людиною, але й прекрасним педагогом;
– використання вербальних і невербальних засобів спілкування (жести,міміка, пантоміміка, інтонація, магія слова, темпоритм мовлення педагога), які повинні викликати довір у дітей і налаштовувати їх на активну взаємодію.
Загальне сприйняття педагога, його особистості, внутрішнього стану, формування довіри чи недовіри до його слів починається із враження, створеного його зовнішнім виглядом, сталими категоріями якого є: фізичний вигляд (обличчя, постава і типові пози, хода, голос); оформлення зовнішності (одяг, зачіска, прикраси); засоби виразної поведінки (доброзичливість, привітність, привабливість, естетична виразність та ін.).
Візуальна привабливість (візуальність) проявляється в здатності педагога привертати до себе дітей насамперед одягом і манерою одягатися. Загальновідомо, що одяг педагога має виховне значення. Існують психолого-педагогічні, етико-естетичні вимоги до цього складника зовнішнього вигляду педагога, як-от:
– підпорядкування кожної деталі одягу головному завданню – реалізації виховної функції професійної діяльності;
– індивідуальний підхід до одягу з урахуванням віку, статі, особливостей фігури, виконання професійних функцій (керівник, вихователь, фізичний інструктор тощо);
– елегантність, гармонійність, завершеність, дотримання ділового стилю одягу з урахуванням сучасних тенденцій моди;
– естетична виразність, гармонія кольорів, стриманість і почуття міри, підпорядкування цьому всіх елементів: кольору, фактури тканини, фурнітури, прикрас тощо;
– зручність і гігієнічність одягу з урахуванням специфіки виконання професійних операцій;
– охайність, чистота одягу незалежно від погоди, місця проживання;
– систематична робота педагога над формуванням свого стилю одягу через виявлення оптимальної уваги до своєї зовнішності, аналіз і порівняння зовнішнього вигляду своїх колег, дикторів телебачення, акторів, випадкових перехожих тощо.
Зовнішній вигляд допомагає педагогу викликати увагу до своєї персони, створити позитивний образ,показати себе не тільки симпатичною людиною, але й прекрасним фахівцем. Але педагог повинен привертати до себе дітей і дорослих не лише зовнішнім виглядом. У ньому повинні гармонійно поєднуватися багатий внутрішній світ, любов до дітей і турбота про них.
Комунікативна привабливість педагога – професійно значущий, емоційно-психічний стан, що виявляється в спілкуванні з дітьми та забезпечує успішну комунікативну взаємодію учасників педагогічного процесу, засновану на взаємній симпатії. В межах комунікації розглядають вербальний (мовний) і невербальний (кінетичний) аспекти. Професійно-педагогічна комунікація – система безпосередніх або опосередкованих зв'язків, взаємодій педагога,що реалізуються за допомогою вербальних і невербальних засобів, засобів комп'ютерної комунікації з метою взаємообміну інформацією, моделювання та управління процесом комунікації, регулювання педагогічних відносин.
Вислів “мовлення педагога”, як правило, використовують, коли говорять про усне мовлення. Факторами, які складають основу мовленнєвої майстерності педагога є культура мовлення, дикція, володіння технікою мовлення, начитаність, вербальна (словесна) пам’ять, здатність до імпровізації. Аналізуючи мовлення педагога, часто використовують також вираз “комунікативна поведінка”. Методи професійної комунікації педагога:
метод рольової гармонізації (це метод комунікації, яка здійснюється на основі свідомого вибору ролі гармонічної ролі партнера по спілкуванню);
метод “золотої середини” (метод комунікації на основі довіри, на основі образу розуміння іншої людини);
метод зміни тактики (метод ділової комунікації, який враховує індивідуальні комунікативні особливості партнера по спілкуванню).
Для того, щоб сприяти успішному виконанню педагогічних задач, мовлення педагога повинно відповідати певним вимогам (або володіти необхідними комунікативними якостями). Основні вимоги до культурного мовлення: змістовність, правильність, точність, стилістична вправність, комунікативна доцільність, багатство, виразність, грамотність.
Вимоги до комунікативних якостей мовлення педагога зумовлені передусім його педагогічними функціями.
Основні функції мовлення педагога:
1) комунікативна – встановлення і регуляція взаємовідносин між педагогом і дітьми, забезпечення гуманістичної спрямованості розвитку вихованців;
2) психологічна – створення умов для забезпечення психологічної свободи дітей;
3) пізнавальна – забезпечення повноцінного сприймання навчальної інформації дітьми, формування в них особистісного, емоційно-ціннісного ставлення до знань;
4) організаційна – забезпечення раціональної організації навчально-практичної діяльності дітей.
Особливості мовлення педагога: професійне мовлення педагога повинно відповідати вимогам культури мови; професійне мовленняпедагога має бути своєрідною “словесною дією”; професійне мовлення має вирізнятися спрямованістю, зверненістю до дітей.
Обов’язковою передумовою ефективності професійного мовлення педагога є також володіння його технікою. До технічних показників виразного мовлення належать: дихання, голос, дикція (вимова), інтонація (тон), темп, жест і міміка. Лише добре оволодіння кожною складовою техніки виразності мовлення може гарантувати його високу якість.
Дихання – це один з головних життєдіяльних актів людського організму. Його виконує людина постійно, у певному ритмі, незалежно від мислительної діяльності. В процесі дихання активну участь беруть: носоглотка, бронхи, легені, грудна клітка, діафрагма. Дихання є енергетичною базою мовлення: звучання, “голос” мовлення починається з вдихання повітря у легені.
Розрізняють чотири типи дихання в залежності від того, які м’язи беруть участь в процесі дихання: верхнє дихання, грудне дихання, діафрагмальне дихання, діафрагмально-реберне дихання (таке дихання вважається правильним і його застосовують як основу для мовленнєвого дихання). Правильне дихання забезпечує чистоту, красу, різноманітність відтінків людського голосу. Мовленнєве дихання називають фонаційним (від гр. “звук”).
Голос – це сукупність різних щодо висоти, сили, тембру звуків, які видає людина за допомогою голосового апарату; це дієвий компонент звукового мовлення. Вдихаючи і видихаючи повітря у процесі говоріння, людина змушує голосові зв’язки змикатися і розмикатися, внаслідок чого з’являється голос. Особливості голосу: сила, полетність, гнучкість (рухливість), висота, тривалість (темп), діапазон (об’єм), тембр, мелодійність.
Одним з найважливіших елементів мовної культури педагога є дикція.
Правильність дикції залежить від злагодженої і енергійної роботи всього мовного апарату. Дикція, як і голосові властивості, зумовлюється фізіологічними причинами, вольовою спрямованістю звука, етикою. А ще — добрим знанням орфоепічних норм, які діють у конкретний час. Орфоепія – система загальноприйнятих правил літературної вимови, вимова слів відповідно до таких правил. До орфоепічних норм прийнято зараховувати норми вимови звуків і наголошування складів у слові, оскільки на характер вимови звука впливає його наголошена чи ненаголошена позиція.
В багатьох випадках красу мовлення можна пояснити індивідуальністю таланту певної особистості. Яскраве виявлення у мовленні особистості педагога, вміння творити в мовленні, здійснювати на слухачів емоційний вплив називається мовленнєвим артистизмом. Компонентами мовленнєвого артистизму є енергетика, інтенсивність, асоціативність, виразність, експресивність мовлення.
Шляхи вдосконалення мовлення педагога:
1. Самоконтроль і розвиток культури мовлення, створення установки на оволодіння літературною мовою в різних ситуаціях спілкуваня.
2. Самоконтроль і розвиток умінь виразного мовлення. Групи засобів виразного мовлення педагога: виражальні засоби художнього мовлення – виражально-зображальні засоби мови – тропи (епітети, метафори, порівняння, гіперболи, алегорії тощо); виражальні засоби звукового мовлення – мовленнєва інтонація.
3. Самоконтроль і розвиток комунікативних умінь, здібностей, соціальних установок у спілкуванні.
4. Розвиток загальних психофізичних особливостей своєї особистості, які є передумовою оволодіння вміннями професійно-педагогічного мовлення.
Мовлення є одним із найважливіших елементів педагогічної майстерності сучасного педагога, інструментом його професійної діяльності, показником педагогічної культури, засобом самовираження і самоутвердження його особистості. Такі комунікативні якості мовлення як змістовність, правильність, комунікативна доцільність, багатство, точність, виразність, стилістична вправність, грамотність визначають культуру мовлення педагога. Також висока культура мовлення немислима і без дотримання так званого мовного етикету, що полягає в умінні уважно, з цікавістю слухати співрозмовників, нікого не перебиваючи, тактовно включатись в розмову, докладно і зрозуміло висловлюватися, говорити толерантно, з повагою, використовуючи гречні слова. Функції мовлення педагога у його діяльності різноманітні і важливі. Зневажливе ставлення до виконання функцій мовлення може призвести до негативних наслідків у спілкуванні педагога зі дітьми. Досконале володіння голосом – головна умова виразності мовлення. Звичайно, самих лише природних даних для цього мало – голос необхідно тренувати. Особливо тим людям, які користуються голосом впродовж тривалого часу у зв’язку з вимогами професії. Правильного дихання, яке необхідне для виразного мовлення, можна навчитися. Це досягається не тільки індивідуальним тренуванням, а й увагою до кращих зразків мовлення. Щоб говорити правильно, необхідно не тільки володіти своїм голосом, а й мати відпрацьовану дикцію. Дикція і орфоепічна чистота мовлення є його визначальними якісними ознаками, адже чіткість вимови – професійна необхідність, що сприяє правильному сприйняттю дітьми мовлення педагога. Шляхом саморозвитку мовлення і на основі оволодіння методами комунікації можна досягти мовленнєвої майстерності, яка виявляється: в почутті впевненості у собі, комфортному самопочутті у будь-якій ситуації, з різними людьми; у здатності приваблювати інших людей; в почутті власної гідності; у вмінні виконувати ролі, які відповідають змісту завдань; у вмінні поводитись природньо, щиро; в почутті міри; у вмінні розмовляти з кожним його мовою; у вмінні стримувати власний егоїзм.
Візуально-комунікативні якості педагога сукупно утворюють його комунікативний імідж, який, своєю чергою, є різновидом особистісно-професійного іміджу та характеризується візуальною та комунікативною привабливістю особистості. Комунікативний імідж реалізується в процесі комунікативної діяльності педагога та є запорукою успішної професійно-педагогічної комунікації.
БІБЛІОГРАФІЯ
1. Амонашвили Ш. А. Улыбка моя, где ты? Мысли в учительской [уроки Шалвы Амонашвили] / Ш.А. Амонашвили. – Москва: Издательский Дом Шалвы Амонашвили, 2003. – 32 с.
2.Волкова Н. П . Професійно-педагогічна комунікація: Навч. посіб. / Н. П. Волкова. – К.: ВЦ "Академія", 2006. – 256 с.
4. Коджаспирова Г. М. Словарь по педагогике / Г. М. Коджаспирова, А. Ю. Коджаспиров. – Москва: ИКЦ «МарТ»; Ростов н/Д: Издательский центр «МарТ», 2005. – 448 с.
5. Митина Л. М. Профессиональная деятельность и здоровье педагога / Л. М Митина., Г. В. Митин, О. А. Анисимова. – М.: Академия, 2005. – 368 с.
6. Сухомлинський В. О. Слово вчителя в моральному вихованні / Вибрані твори. В 5-ти т. – Т. 5. Статті. – К.: Рад. школа, 1977. – С.321-330.
7. Шепель В. М. Имиджелогия. Секреты личного обаяния / В М Шепель. – М.: Феникс, 1994. – 316 с.